четвер, 30 березня 2017 р.

Шлях додому Video 360°

     Війна на Сході України зруйнувала звичне життя місцевих мешканців. Вони вимушені були покинути свої рідні домівки та переїхати на мирну територію. Деякі успішно влаштувались на новому місці. Та є й ті, хто повернувся, як тільки-но закінчились активні військові дії. Так, родина Кузьменко, проживши у Дніпрі три роки, через складні життєві обставини, вимушена були знову переїхати на буремний Схід.
     Ольга та Артем переїхали до Дніпра у 2014-ому році. Вони довго не наважувались покинути свій рідний дім у Донецьку, сподіваючись, що незабаром обстріли вщухнуть. Та за чотири місяці від початку військових дій все ж виїхали. Адже Ольга тоді була на восьмому місяці вагітності і залишатись там було небезпечно.
     “Весной 2014-го в нашем городе начались какие-то военные заворушки. На тот момент мы с мужем планировали семью. Мы уже подозревали, что в Донецке что-то назревает. Но мы не хотели уезжать. Я тогда как раз заканчивала университет, защищала диплом. И мы оттягивали этот момент до последнего. Но, начались уже интенсивные обстрелы. Было очень страшно. Окончательно мы решили уехать уже тогда, когда в дом моей бабушки попал снаряд.”
     Родина переїхала до Дніпра. На перший час зупинились у знайомого. Артем почав активно шукати вакансії, та брати на роботу переселенця ніхто не бажав. На перший час знайшов тимчасові підробітки. З пошуком квартири також виникали проблеми: внутрішньо-переміщеним особам не здавали житло, вважаючи їх ненадійними орендаторами. Лише за місяць родині вдалось винайняти невеличку квартиру на околиці міста. На той час Артем вже знайшов постійну роботу. Та коли у них народилась донечка, зрозумів, що його заробітку не вистачає на повноцінне забезпечення сім’ї. Тому вимушений був влаштуватись на іншу роботу. Офіційно оформити його там відмовились, проте платня була значно вища. Здавалось, життя у родини стало більш-менш стабільне. Та пропрацювавши там близько року, чоловік без жодних пояснень був звільнений. Відстояти свої права він не зумів, адже був неофіційно влаштований. В той час родина якраз переоформлювала соціальні виплати для переселенців, тому грошей майже не мали. Через несплату оренди квартири власник помешкання виставив сім’ю на вулицю.
     “За несколько месяцев до увольнения мы начали переоформлять переселенческие выплаты. Мы сделали всё необходимое по документам. Прошло несколько месяцев, а выплат так и не было. А тут я ещё и работу потерял, и мы остались без денег. Я нашёл подработку, но зарплаты хватало только на продукты и средства первой необходимости. Платить за квартиру было нечем и нас выселили.”
     Ольга, Артем, та їхня дворічна донечка Поліна переїхали до Слов’янська. Міста, що три роки тому пережило страшні події війни. У квітні 2014-го місцеві адміністративні будівлі було захоплено озброєним, проросійськи налаштованим угрупованням. Після майже трьохмісячних сутичок над Слов’янською міськрадою нарешті підняли український прапор. Нині місто потрохи відбудували, та жити спокійно люди тут не можуть і досі. Боячись, що війна може у будь-яку хвилину повернутися у їхній дім. Та у родини це був єдиний вихід. Тут вони оселились у квартирі знайомих, Артем знайшов роботу. І їм залишається лише сподіватися, що вони більше не почують за вікнами свого нового дому страхітливих звуків обстрілів.
Авторка ідеї та режисерка Яна Стойкова
Оператор-постановник Іван Пономарьов