четвер, 7 квітня 2016 р.

Всі ми різні, але рівні.

   Більше 70 тисяч мешканців області мають статус людей із особливими потребами. Для багатьох з них зробити звичні для нас речі, як-то влаштуватися на роботу, або підійнятися сходами – проблема. Підтримки від суспільства або ж органів влади – недостатньо.
   Ще у 2009-му в Україні ратифікували конвенцію про права інвалідів, і влада  зобов»язалась створити людям з особливими потребами всі умови для комфортного проживання. Але активісти кажуть – перебувати у суспільстві інвалідам й досі складно.
   Дискримінація, в першу чергу фізична. Саме це більш за все турбує активістів, які борються за права людей із особливими потребами. Стверджують – дуже складно або взагалі неможливо ані влаштуватися на роботу, ані потрапити до лікарні чи магазину. На думку громадських діячів, ця проблема стосується не тільки інвалідів – а і, наприклад, людей похилого віку, завеликого або замалого зросту, тих, хто має зайву вагу. Кажуть, наше місто просто не пристосоване для того, аби комфортно себе почувати в ньому міг кожен.  
   Також активістів турбує і ставлення соціуму до людей із особливими проблемами. Вони   говорять, суспільство просто не готово визнати інвалідів рівними із собою. Що ж стосується українських законів – то тут, кажуть, точно навпаки.
   Всі ці фактори неабияк тиснуть психологічно, говорять активісти. Люди просто опускають руки – адже розуміють, що їхні негаразди мало кого турбують. Натомість, громадські діячі обіцяють - без уваги ці проблеми не залишатимуть та закликають всіх боротися за свої права. Розповідають –планують подати до міськради кілька проектів, які повинні значно покращити якість життя інвалідів. Також пропонують дніпропетровцям переосмислити своє ставлення до людей із особливими потребами.